ПроСве.

Посвящается Каплину Андрею …

Частина 1. Огляд характеру діяльності.

деяких представників від науки.

Для початку St. Kitts citizenship by investment program розглянемо таке поняття як наука. Наука — це

систематизована інформація про закономірності розвитку

природи, мислення, суспільства, та про способи планомірного

впливання на навколишний світ. З іншого боку, наукою можна

назвати діяльність людини, яка намагається засвоїти вищезгадану інформацію, і на підставі отриманих знаннь,

привнести щось своє. Щоб дати більш-менш популярний огляд будь-якої науки, необхідно розглянути процес її розвитку від самого зародження. Це означає, що потрібно розглянути діяльність її представників, яка дійшла до нас у вигляді зафіксованної ними інформації. Давайте розглянемо в цьому огляді творчість тих людей, які, як на мою думку, зібрали, проаналізували і систематизували всю наявну суттєву, для їхнього історичного періоду, інформацію.

По стилю написання (а це манера критики або згадки своїх попередників та сучасників, звернення до гіпотетичного читача в контексті викладеного матеріалу) можна визначити деякі риси характеру автора як людини, відношення до оточуючих його людей, ставлення до попередників. Звичайно треба мати на увазі вік автора на час написання твору, і співставляти його з віком об'єкта критики чи посилання. Роблю це для того, щоб показати деякі аналогії, які в мене виникли на підставі цих характеристик, і зробити висновок, на який вони мене наштовхнули.

Я народився в часи так званого ''застою''. Першим професійним філософом-практиком, з діяльністю якого я ознайомився, був В. І. Ул'янов (Ленін). В дитинстві, юності, я не знав його творчого доробку, як філософа, але мав можливість споглядати наслідки його діяльності, як практика (маю на увазі ту повагу, натуральну, а можливо й показову, з якою ставились до нього оточуючі мене старші люди, які займали державні посади пов'язані з вихованням молоді, - а це дитсадок, школа, технікум, армія). І ось, мабудь за іронією долі, три роки тому St. Kitts citizenship program, зовсім випадково, до моїх рук потрапило декілька старих книжок, і в їх числі була книга ''Материализм и эмпириокритицизм'', за авторством Леніна.

На що я одразу звернув тоді увагу було те, що останній, на час написання цієї книги, був моїм ровесником. І, подумавши

словами механіка із кинофільму ''Формула любви'' — ''Что

один человек собрал, другой завсегда разобрать сможет'', почав її читати. Не скажу, що все зрозумів, але, маючи тлумачний словник, суть написанного вловив. Те, що Ул'янов був поліглотом і високоерудованою людиною, я знав ще зі школи, і мене не здивувала та інтернаціональна кількість діячів від філософії (як сучасників, так і його попередників) творчісь яких він співставляв. Але одразу ''кинулась в око'' та 100%-ва впевненість у своїй правоті, та у істинності тих концепцій, які він відстоював. Тим із своїх сучасників, хто не поділяв його погляди, він ставив діагноз ''невіглас'' або ''плагіат'', і відсилав їх до першоджерел, з яких він цитував свої аргументи. Весь твір пронизаний критикою одних (в основному його сучасників), на підставі посилання на інших(в основному його попередників). При цьому вік цих людей (на час написання творів на які він посилався і які він критикував), по відношенню до свого віку, ним до уваги не брався.

Я не випадково почав саме з цього філософа-практика. Ми

живемо в такий час, коли доступна до розгляду інформація

вимірюється астрономічними цифрами. Вірогідність того, що

думки, схожі на нижчевикладені висновки, уже приходили

комусь в голову і опубліковувались - дуже велика. І тому я

прошу не судити строго.

Продовжу грецьким тандемом, а саме оглядом Платона і

Арістотеля.

Хто знайомий з творчістю Платона знає, що окрім гарного художнього оформлення, як ото описи природи, побуту, зовнішньості людей, його твори написані ще й у формі діалогів. Те своє знання, яке хотів систематизувати, він викладав в такій манері, яка не нав'язує беззаперечність його думок. Тобто, в його творах відсутній категорично-повчальний тон. З цього можна зробити висновок, що і у житті він був людиною поміркованою, толерантною, без претензій на абсолютну істинність своїх поглядів. Гарно розвинута уява, дозволила йому добре описати світ ідей за допомогою різного роду метафор.

Оглядаючи манеру викладання Арістотеля, в мене виникло

враження, що за характером він був претензіозною людиною.

Мабудь, це сталося в наслідок того, що його розвиток, як

особистості, був трошки однобоким. Дуже сильно розвинута

здатність до міркування. Уява розвинута слабше. І, як наслідок, сухий виклад творів, зібрав всі, наявні на той час, факти з майже усіх сфер людської діяльності, перевірив їх з точки зору логічної несуперечності (не відволікаючись на встановлення їх істинності), і розіклав по полицям. Метод, яким це було зроблено, він теж гарно описав і виклав в ''Аналітиках''. І це, на мою думку, його найбільше надбання. Більш пізні філософи цей метод почали називати спекулятивним мисленням. Наявність цього мислення і відсутність почуттів, спричинили прослизання в його твори манери зверхнього ставлення до деяких із собі подібних (як ото в ''Політиці'' про рабів).

Учасники другого тандему, який я хочу оглянути, були

німцями - це Кант і Гегель.

У Канта період творчості поділений на два етапи: докритичний і критичний. На першому етапі своєї творчості він займався природничими науками (метеорологія, географія), проводив астрономічні спостереження. На критичному етапі своєї творчості займався вирішенням задач суто метафізичного характеру, намагаючись більш-менш зрозуміло описати їх. У 1766 році написав цікаву, як на мій погляд, статтю під назвою ''Грёзи духовидца поясненные грёзами метафизики.'' Зовсім недавно я ознайомився з нею (до речі, як і в прикладі з Леніним, я її прочитав будучи ровесником Канта на момент написання ним цієї статті). Оглядаючи стиль написання, і не знайшовши в тоні викладу претензії на беззаперечну істинність своїх поглядів, я прийшов до висновку, що склад характеру у Канта був приблизно таким же, як і у Платона. До досягненнь можна віднести припущення про апріорність простору і часу, а також його ''категоричний імператив''.

В період діяльності Гегеля, масив інформації, накопичений

людством за допомогою письма, був на порядки більший ніж в часи античності. Стиль обробки цієї інформації, а також її об'єм, як на мене, у Гегеля нічим не відрізняється від Арістотелевого. За змістом, правда, є різниця: якщо його попередник намагався систематизувати широкий спектр різнопланової інформації, то Гегель це робив з вертикаллю (в часі) надбаннь діячів від науки, де йшлося про суто метафізичні чи філософські питання. З його досягненнь можна відзначити зафіксований ним принцип діалектичної єдності природи.